Про смерть як поріг вічності

Чому Церква говорить про смерть

Сучасна культура робить усе, щоб забути про смерть: ховає її за стінами лікарень, витісняє зі свідомості. Але Церква чинить навпаки — ставить пам'ять про смерть у центр духовного життя. Не тому, що вона сіє страх, а тому, що тверезий погляд на смерть — це початок мудрого життя.

Писання свідчить: смерть не була частиною Божого задуму. Бог створив людину для безсмертя, але гріх відкрив двері смерті:

Бо Бог не створив смерті і не радіє з погибелі живих. — Прем 1, 13

Одним чоловіком гріх увійшов у світ, а гріхом — смерть, і так смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили. — Рим 5, 12

Від самого початку Бог попередив людину: «Бо в день, коли з'їси з нього, — смертю помреш» (Бут 2, 17). І ця смерть — не лише тілесна, а насамперед духовна: розрив живого зв'язку з Богом, Джерелом життя.

Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім. — Рим 6, 23

Отже, щоби зрозуміти смерть, треба спершу зрозуміти, від чого ми відпали — і до чого покликані повернутися.

Що таке смерть: фізична і духовна

Два виміри смерті

Святі отці розрізняють дві смерті: тілесну й духовну. Тілесна — це відокремлення душі від тіла. Духовна — відпадіння душі від Бога. Перша є наслідком другої.

Преподобний Іоан Дамаскин у «Точному викладі православної віри» пояснює:

Смерть є двояка: є смерть душі — це гріх, відпадіння від Бога, бо Він є Життя; і є смерть тіла — розлучення душі з тілом. Адамовим гріхом обидві увійшли в людську природу. — Іоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, III.28

Святитель Григорій Богослов розкриває цю думку ще глибше:

Справжня смерть — це віддалення від Бога. «Жало ж смерті — гріх» (1 Кор 15, 56). Гріх зробив Адама смертним, бо відділив його від Древа Життя. А тілесна смерть — це лише наслідок, тінь тієї першої, внутрішньої смерті. — Григорій Богослов, Слово 38 (На Богоявлення)

Тома Аквінський, великий богослов Західної Церкви, доповнює цю картину. Він зауважує, що з природного погляду тіло людини як складена істота (composita) схильне до розпаду, але Бог дарував первісній людині надприродний дар безсмертя:

Бог створив людину в стані, де тіло було підпорядковане душі, а душа — Богу. Доки цей порядок тривав, ні душа, ні тіло не зазнавали руйнування. Коли ж людина порушила порядок, відмовившись від Бога, — тіло вийшло з-під влади душі. — Тома Аквінський, Сума теології, I-II, q.85, a.6

Пророк Єзекіїль передає слова Самого Бога: «Бо Я не хочу смерті того, хто вмирає, каже Господь Бог. Тож наверніться — і живі будете!» (Єз 18, 32). Смерть — не Божа кара, а наслідок відходу від Того, Хто Сам є Життя.

Духовна смерть — гірша за тілесну

Преподобний Єфрем Сирін підкреслює, що тілесна смерть — це ще не найстрашніше. Набагато страшніша смерть душі — стан, коли людина живе тілесно, але духовно мертва:

Є смерть, якої бажають мудрі, — відмирання для гріха. І є смерть, від якої тремтять навіть праведники, — коли душа помирає ще до того, як помре тіло, бо віддаляється від Бога й перестає чути Його голос. — Єфрем Сирін, Повчання про покаяння

Сам Господь каже: «Хто живий і вірує в Мене, — повік не помре» (Йн 11, 26). Тобто для того, хто з'єднаний з Христом, тілесна смерть не є справжньою смертю — це лише перехід, успіння, тимчасове розлучення душі з тілом до дня загального воскресіння.

Пам'ять смерті як духовне діяння

Одне з найважливіших понять аскетичної традиції — пам'ять смертна (μνήμη θανάτου). Це не хворобливе зосередження на тлінності, а тверезе усвідомлення скінченності земного життя, яке допомагає розставити пріоритети й жити перед обличчям Божим.

Ліствичник: шостий ступінь

Преподобний Іоан Ліствичник присвячує пам'яті смерті цілий шостий ступінь своєї «Ліствиці»:

Пам'ять смертна є повсякденне вмирання. Пам'ять про відхід — це щогодинне зітхання. Хто живе з пам'яттю смерті, той не згрішить. — Іоан Ліствичник, Ліствиця, Ступінь 6.1

Як хліб є найпотрібнішою з усіх страв, так пам'ять про смерть — найпотрібніша з усіх діянь. Пам'ять смерті породжує труди й повсякчасні подвиги, а в тих, хто живе в безмовності, — відкладення турбот, безперервну молитву й охорону розуму. — Іоан Ліствичник, Ліствиця, Ступінь 6.2

Ліствичник вчить, що пам'ять смерті — це не дочка відчаю, а мати молитви: хто пам'ятає про смерть, той молиться палкіше, прощає легше, кається глибше, бо знає — кожен день може бути останнім.

Єфрем Сирін: щоденне нагадування

Преподобний Єфрем Сирін, якого називають «арфою Святого Духа», невтомно нагадував про скороминучість життя:

Брате, пам'ятай про останній день свій — і повік не згрішиш. Уявляй собі гріб, тлін, черв'яків — і жодна насолода гріховна не зможе привабити тебе. Бо хто тримає перед очима свій кінець, той має міцний щит проти кожної спокуси. — Єфрем Сирін, Повчання

Книга Сираха підтверджує цю мудрість словами, що стали аксіомою аскетики:

Пам'ятай останнє своє — і повік не згрішиш. — Сир 7, 39

А Псалмоспівець просить Бога:

Навчи нас так лічити дні наші, щоб набути серце мудре. — Пс 89, 12

Ігнатій Бранчанінов: практика пам'яті

Святитель Ігнатій (Бранчанінов) в «Аскетичних дослідах» надає пам'яті смерті конкретного практичного характеру:

Сядь усамітнившись і скажи собі: «Я неодмінно помру; можливо, сьогодні, можливо, завтра. Все, що я бачу, я залишу. Все, за чим я ганяюся, — марнота. Тіло моє стане тлінням». Ця думка, прийнята глибоко, розв'яже вузли пристрастей і поверне душу до Бога. — Ігнатій (Бранчанінов), Аскетичні досліди, Том I

Він наголошує: пам'ять смерті не є песимізмом. Навпаки — це шлях до справжньої радості, бо визволяє від рабства тимчасового й направляє до вічного.

Як готуватися до смерті

Покаяння — найкраща підготовка

Святитель Іоан Золотоустий вчить, що готуватися до смерті — означає жити в покаянні щодня:

Ніхто з нас не знає свого останнього дня. Тому кожен день має бути останнім у нашій свідомості. Засни так, ніби більше не прокинешся, — і ти будеш жити інакше: без злоби, без жадібності, без відкладання покаяння на завтра. — Іоан Золотоустий, Бесіди на Послання до Євреїв, IV

Не відкладай покаяння на старість, бо багато хто не дожив і до завтрашнього дня. Бог обіцяв тобі прощення, якщо покаєшся, але Він не обіцяв тобі завтрашнього дня. — Іоан Золотоустий, Бесіда про покаяння

Апостол Яків нагадує, наскільки крихке наше земне існування:

Бо що таке життя ваше? Ви — пар, що на мить з'являється, а потім зникає. — Як 4, 14

Апостол Павло попереджає:

День Господній прийде як злодій уночі. Коли говоритимуть: «Мир і безпека», тоді раптом нападе на них загибель, як болі на вагітну, — і не втечуть. — 1 Фес 5, 2–3

Молитва й тверезість

Святитель Григорій Палама, великий ісихаст і захисник вчення про нетварне світло, вчить, що постійна внутрішня молитва — це найвища форма підготовки до смерті:

Той, хто невпинно молиться і тримає розум зібраним у серці, — завжди готовий до зустрічі з Богом, бо він уже живе в Його присутності. Для такої людини смерть — не катастрофа, а лише завіса, що спадає. — Григорій Палама, Омілії, 53

Ця думка перегукується з повчанням Ігнатія Бранчанінова, який перераховує конкретні кроки підготовки:

Передусім — примирися з усіма. Потім — очисти совість на Сповіді. Потім — причастися Святих Таїн. І живи так, ніби вже отримав звістку про день свого відходу. Тоді смерть не застане тебе зненацька — вона прийде як очікуваний гість. — Ігнатій (Бранчанінов), Аскетичні досліди, Том I

Отже, підготовка до смерті — це не один момент перед кончиною, а весь спосіб життя: покаяння, причастя, молитва, прощення, любов до ближніх.

Христос — Переможець смерті

Усе вчення Церкви про смерть було б безнадійним, якби не центральна подія людської історії — Воскресіння Христове. Саме воно перетворює смерть із вироку на перехід, із прірви — на двері до вічного життя.

Пасхальне торжество

Святитель Іоан Золотоустий у своєму знаменитому Пасхальному слові проголошує перемогу над смертю з тріумфальною радістю:

Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос — і ти повалений! Воскрес Христос — і впали демони! Воскрес Христос — і радіють Ангели! Воскрес Христос — і життя панує! Воскрес Христос — і жоден не залишився у гробі! — Іоан Золотоустий, Пасхальне слово

Воскресіння знищує владу смерті

Святитель Григорій Богослов розкриває глибинний богословський сенс:

Христос прийняв мою смерть, щоби знищити її Своєю. Він прийняв моє тіло, щоб я міг прийняти Його Божество. Він збіднів, щоб я збагатився Його убозтвом. Він зійшов у смерть, щоби я піднявся до життя. — Григорій Богослов, Слово 45 (на Святу Пасху)

Апостол Павло свідчить:

Оскільки діти спільники крові й тіла, то й Він так само став їх учасником, щоб смертю зруйнувати того, хто мав владу смерті, тобто диявола, і визволити тих, які через страх смерті все життя були в неволі. — Євр 2, 14–15

Смерть як сон

Преподобний Іоан Дамаскин підсумовує: після Воскресіння Христового смерть для віруючих перестала бути смертю у повному розумінні слова:

Для тих, хто помирає в Христі, смерть є скоріше сном, аніж смертю. Бо Христос назвав її сном: «Лазар, друг наш, заснув» (Йн 11, 11). І апостол говорить: «Не хочу, брати, щоб ви не знали про тих, що спочили» (1 Фес 4, 13). Ось чому відхід святих — це не кінець, а початок справжнього життя. — Іоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV.15

Сам Христос проголошує:

Я є воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, — хоч і помре, буде жити. — Йн 11, 25

Істинно, істинно кажу вам: хто слухає Моє слово і вірує Тому, Хто послав Мене, — має вічне життя і на суд не прийде, але перейшов від смерті до життя. — Йн 5, 24

Висновок: смерть як поріг вічності

Підсумуємо вчення святих отців:

• Смерть не була задумана Богом — вона увійшла у світ через гріх як порушення первісного порядку.
• Справжня смерть — духовна — розлучення з Богом; тілесна смерть є лише її наслідком і тінню.
• Пам'ять смерті — не песимізм, а духовна мудрість — вона відвертає від гріха, загострює покаяння та направляє до вічного.
• Підготовка до смерті — це весь спосіб життя: покаяння, молитва, Таїнства, прощення, любов.
• Христос зруйнував владу смерті — Своїм Воскресінням Він перетворив смерть із вироку на перехід, зі страху — на надію.

Про те, що чекає людину по той бік порогу — про стан душі після смерті, про ангелів і демонів, про нерукотворний намет і день воскресіння — читайте у статті «Майбутнє життя».

Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемого? Жало ж смерті — гріх, а сила гріха — Закон. Але дяка Богу, Який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа! — 1 Кор 15, 55–57