Як почати шлях спасіння своєї душі у Господі

Господь уже все зробив — чекає лише тебе

Спасіння душі починається з бажання спастися і твердої рішучости здійснити це в Бозі. Господь звершив наше спасіння, все приготував для нього і бажає, щоби кожен спасався. Очікує тільки, аби людина приступила і почала боротися за своє спасіння.

Людині від природи властиве волевиявлення, і саме за нього спитає Бог. Тому й велить спочатку збагнути, збагнувши — полюбити, і тоді виявити свою волю. А втілити думку, звершити труд — це благодать Божа дає тому, хто забажав і увірував. Якщо виявляємо цілковиту свою волю, Господь все діло сповнює Своїм Духом.

Кровоточива жінка мала ноги, щоб прийти до Господа — і отримала зцілення. Сліпий подав голос: «Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!» — і прозрів. Так і душа, хоч зранена пристрастями та осліплена гріховною пітьмою, має волю заволати до Ісуса. Якщо не приступимо до Господа з власної волі й не благатимемо Його з непохитною вірою — не одужаємо. Господь обіцяв дати Духа Святого тим, хто просить, відчиняти двері тим, хто стукає, і виявляти Себе тим, хто Його шукає.

Немовля не може самотужки підійти до матері, але рухається, кричить, плаче — і мати підбігає до нього. Так само чоловіколюбний Бог прилучається до душі, яка шукає Його, і за апостольським словом стає з нею одним духом. Він милосердний і довготерпеливий: чекає нашого навернення, а коли впадемо — не соромиться приймати нас знову. Як тільки опам'ятаємось — звернімся до Бога. Він готовий спасти нас, чекає лише палкого пориву нашої волі, благої віри і старанності.

Як Бог кличе людину

Богові вгодно повернути грішну людину до життя: Він напоумлює її, аби уболівала над собою та каялась. Коли за волею Божою перебуваєш у скорботах і немочах, те, що здається нещастям, часто служить душі: починаєш міркувати «відречусь од світу, буду служити Богові» — і чуєш заповідь: продай, що маєш, зненавидь тілесне і служи Господу.

Божественні Писання Цар-Бог пропонує людям як послання: хто увірує і взиває до Нього, той просить і одержує небесний дар. Написано: нам даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ми стали учасниками Божої природи. Хто не приходить, не просить і не приймає — не матиме користі від Писань, а стане гідним осуду за те, що не забажав від Небесного Царя прийняти дар життя вічного.

Боротьба з собою — частина шляху

Людина не відразу, як лиш почує слово Боже, удостоюється благодатних дарів. Хто слухає слово — той приходить до покаяння, потім починає вправлятися у борні, подвизається проти сатани і, довго змагаючись, здобуває перемогу і стає християнином.

На що сподіватися: гідність душі й обітниці Божі

Безсмертна душа — немов дорогоцінна посудина. Не про небо й землю благоволить Бог так, як про тебе: не Ангелів послав, але Сам прийшов заступником, щоб зцілити тебе загиблого і повернути первісний образ чистого Адама. Уяви: цар знаходить бідну дівчину в лахмітті — знімає брудну одіж, обмиває, зодягає в царські ризи і запрошує на трапезу. Так і Господь, знайшовши душу уражену, дає їй ліки, зодягає в ризи небесні й прилучає до царської трапези.

Християнство — таїна велика. Ти призваний до царської гідности: рід вибраний, царське священство, народ святий. Обітниці християнам настільки великі, що з ними не рівняється ні слава неба й землі, ні багатство цього світу. Тому не будьмо недбалими: поспішім до життя вічного і цілковито посвятім себе Господу. Душа належить тому, з ким спілкується своїми бажаннями: або має в собі Боже світло і причасна світу упокоєння, або, погрузнувши в гріховній тьмі, підлягає осудженню. Як тіло живе не з власного єства, а від їжі й одежі ззовні — так і душа приймає духовну поживу, пиття та небесну одіж від Господнього Духа. Хто не вкушає цієї поживи — гине для вічного життя.

Якщо твоя душа на досвіді зазнала цього — живеш справді життям вічним. Якщо ні — плач, уболівай, день і ніч молись до Господа. Хто уболіває, шукає та невідступно просить — той скоріше одержить визволення. Господь прийшов для людини, що лежала мертвою в гробі тьми й гріха, аби вже нині воскресити й оживити її, зодягнути в небесні ризи. Спадкоємством християн є Сам Бог: «Господь — частка моєї спадщини і моєї чаші».

Душа, не посолена Духом Святим, загниває від лукавих помислів; в ній рухаються темні сили. А як тільки душа прибігає до Бога, увірує і випросить собі соли життя — небесна сіль очистить її. Душа, позбавлена Божественної сили, повинна соромитися себе й прибігати до Христа — Він єдиний подає ризу спасіння. Де перебуває Владика — душа наповнюється красою; де нема господаря — вселяться руїна й нечистота.

Чому не варто відкладати

Якщо, незважаючи на Господню довготерпеливість і доброту, ми множимо гріхи недбальством — збираємо гнів на себе в день суду. Ізраїльтяни багато грішили, і Бог довго був терпеливим, посилав пророків — але коли поклали руки на Владику й віддали Його на хрест, чаша переповнилась. Так і нині: Бог безліч разів зневажений — і мовчить, очікуючи покаяння. Але хто самовільно добавляє гріхи до гріхів і переповнює чашу терпіння — може впасти в такий гріх, з якого вже не виплутатися. Тому поспішім навернутися, поки Господь милостиво очікує. Відчай — навіювання злоби; не втрачаймо надії на спасіння.

Коли здається, що вже пізно

Ворог каже: «Ти так обтяжений гріхами, що не можеш спастися» — щоб засіяти відчай. Відповідай: «Маю в Писанні: Не бажаю смерти грішника, але покаяння. Господь прийшов спасти грішників, воскресити мертвих, просвітити тих, що в темряві». Як тіло близьке до душі — так Господь близько і готовий відчинити двері серця. Супротивна сила й людський ум мають рівну силу: душа спроможна противитися гріху, але без Бога не перемогти зло — такому волевиявленню уділяється Божа поміч. Господь відкривав очі сліпим, воскрешав мертвих, виганяв леґіон бісів — наскільки скоріше душу, що до Нього прибігає, наверне Він і приведе до безстрастя. Відступім од поганих звичок, зненавидьмо злі діла — і пригорнімось до Бога: Він допоможе.

Рішучість і зречення себе

Йдеться про душу, в якій є правдива рішучість: що б не сталося, вона мовить: «Якщо й помру — не покину Господа». Як жертву спочатку заколюють, а потім солять і приносять — так і душа, приступаючи до Христа, повинна бути «заколена»: померти для грішного життя, щоб лукавство пристрастей покинуло її. Дуже мало тих, хто не лише добре почав, а й добре закінчив. Багато закуштовують небесної любови, але, не витримавши борінь і спокус, повертаються до мирських бажань. Хто дійсно хоче йти за Христом — нехай зречеться себе, візьме хрест свій і йде. Без перешкод прямують ті, хто цілковито зреклися себе й мають перед очима єдиного Господа.

У будь-якій земній любові, якою людина зв'язує себе, уловлює її гріх — стає путами й не дає навернутися до Бога. Один полюбив майно, інший славу, ще інший розсіяння — чим хто прив'язаний, те й утримує його. А душа, яка лише Його одного любить і з поміччю благодаті зрікається себе — рятується вірою і сподоблюється вічного Царства. Як у пожежі той, хто біжить геть і турбується тільки про душу — спасається; хто вертається за речами — гине. Так і ті, хто не зреклися себе й добровільно зв'язали себе земними кайданами. Іов втратив усе — і виявилося, що нічого не набув, крім єдиного Бога. Авраам покинув землю, рідних, і навіть готовий був віддати сина — бо любив тільки Бога. Бажаючі стати їхніми послідовниками ми повинні найбільше любити тільки Бога. Багато хочуть Царства без трудів — але для того й є спокуси й випробування, щоб явними стали ті, хто до смерти любив єдиного Господа. Вони по правді входять до Царства і будуть увінчані високими небесними дарами.

Джерела:

Святий Макарій Великий. Добротолюбіє, Том І.